А душа бува незряча, доню…
Добре то чи зле — не знати нам..
Не збирай сльозинки у долоню,
Душу не кидай усім вітрам.
Всьо, що в світі є, мабуть так треба.
Не судімо, нам всього не знать…
Те не відає ні доля, ані небо,
То ж нема чого і нам гадать….
Ти розправ себе, як пташка крила
Все що заважає — то забудь!
Пам’ятай, що б ти не попросила,
Ми то варті, отже нам дадуть!
Підніми лице у ясне небо,
Посміхнись, пошли туди привіт…
Тільки вірити у себе треба,
І тобі відкриється весь світ!
Автор: Лана Світлана Александрова
