Lana — новини

Похмуре і незатишне небо… зовсім не весняне, яке кличе літати, а таке, що тисни, тисне на тебе, придавлює до землі важелезними чорними хмарами… Дрібний і нудний дощик… також не весняний, освіжаючий, а бридколистопадовий, що сипле в очі, навіть не питаючи твого дозволу… Холодний і пронизливий вітер.. знову ж таки – не весняний, легенький вітерець, а…

Сьогодні я зрозуміла дві речі: 1. Я не вмію нормально зупинятись і починати знову, 2. Арахісова паста з гливами (гриби) – гидота. Ну і опосередковано третє: перше + друге = рецепт катастрофи та можливе побачення з туалетом. Наче проклята бігова доріжка, що зупиняється тільки у тому разі, коли двигун згорів.

За два роки тренерських курсів з креативного письма перед моїми очима пройшло багато обдарованих людей – з життєвими історіями, які вони майстерно втілювали в слові. Серед них були люди високого авторського рівня. Уривки з їхніх «ненаписаних» книжок практично вчувалися в повітрі. Але ці по-справжньому обдаровані люди просто не мали письменницьких амбіцій. Тому їхні книжки залишилися…

Це була моя перша в житті поїздка на Схід України. Пункт призначення – Слов᾿янськ. Окрім тренінгової програми в рамках проекту «Творча молодь каже «Ні!» сучасному рабству», везла із собою купу стереотипів про місто на Сході, про «донецьких» і про те, «що тут все інакше й треба бути обережнішою».

На поляне, среди огромного леса, жил-был волшебник и овцы, которых у него было большое стадо. Каждый день он съедал одну овцу из стада. Овцы причиняли волшебнику много беспокойства — они разбегались по лесу, и ему приходилось тратить очень много времени на то, чтобы поймать одну овцу, а других снова собрать в стадо.