У руках дерев’яна дощечка. Обов’язково суха, ні, висохла, а не просто стерта ганчіркою. Головне, щоб позбавлена кухонних запахів і вологи. Взагалі-то вона призначена для нарізки овочів, але в даному випадку продовгувата дощечка ідеально пасує цьому прийому їжі.
Гострий ніж. Або маленький для чищення, або великий м’ясний, — неважливо. Ключове — гострий.
Поряд із дощечкою вишиковуються, немов на параді, окраєць домашньо спеченого хліба й баночка хрону. Остання ніколи не приживалась у моєму холодильнику впродовж усіх 5 років сімейного життя. Але не цієї осені. Кришка вже відтята, а аромат антивірусної біло-рожевої речовини вже колупає в носі. Раніше б її замінив звичайний кетчуп чи мамина аджика, але зараз домашній хрін, зі сльозами тата, який сміливо щосезону перекручує його м’ясорубкою, займає почесне місце в цій постановці.
Під мої внутрішні радісні оплески й водопади слюни на центр дощечки виходить… сало. Обов’язково морожене, тоненьке, ідеально, щоб зі смужкою м’яса. Саме для нього сьогодні обирався ніж, саме він поділить холодний для пальців брусок свинини на тонесенькі, майже прозорі шматочки. Нарізати треба геть трохи, щоб поки доїси останній відрізаний шматочок ще був трохи мерзлим. Кілька рухів гострого інструменту — на дощечці, ніби в танцювальному візерунку, викладене нарізане сало. Текстура знайома, на смак ще не зайде, тому посипаємо екстра дрібною сіллю. З йодом, це ж очевидно.
Тато завжди казав, що їжа має бути смачною, але й естетичною. Не дозволяю собі просто вкинути сало в рота. Відрізаю зручний для тримання в руці шматочок хліба, густенько мащу хроном і для кожного відкусювання підкладаю шматочок сала з дощечки. Матроскін вчив їсти бутерброди ковбасою до язика. Тут же самий смак у змішуванні різних текстур у роті. Текстур, смаків, тепла і холоду. Пористого хліба, волого-волокнистого хрону й гладенько-цупкого сала. Таке блаженство я відчувала тільки один раз, коли куштувала турецькі десерти під свіжо приготоване і в усі часи ненависне еспресо в центрі Стамбула. Це був гастрооргазм чистої води!
Я завжди знала, що сімейні звички харчування глибокого осідають в підсвідомості людини (сало вдома було завжди!), але в такому вигляді його я смакую тільки останні кілька місяців. Зізнаюсь, ці гастрооргазми щоранкові.
І найбільше в цій виставі смаків мене спантеличують не очі чоловіка, який дивується як від такого можна кайфувати, а думки про те, що сало не продається в магазині, як хліб. Його ще треба віднайти! У місцях, де я ніколи не буваю.
Світлана Дубина-Литвиненко
