А ви чули, що завжди на першому місці має залишатися стосунок з чоловіком, а не з дитиною?
Я чула.
Вибачте, але у мене підгорає уже від самого формулювання.
Я вірю, що десь є жінки, які цілком однозначно готові роздавати місця обираючи переможця. Вибрати мужика і забити на дитину.
Або вибрати дитину і вигнати в сад осємєнітєля.
Сплошні крайнощі і нічо здорового в них нема. Але більшість, БІЛЬШІСТЬ жінок не народжують дітей з наміром вибирати хто таки намбер ван. І кожного разу, коли істина про святість стосунку чоловік-жінка транслюється, як мудра мудрість – в мене починає сильніше сіпатися око.
Почну з того, що в природі жінки закладено вибирати дитину доки та ще зовсім мала. Тобто психічно здорова жінка 100% спершу витре попу орущій дитині ̶і ̶т̶і̶л̶ь̶к̶и̶ ̶п̶о̶т̶і̶м̶ ̶ч̶о̶л̶о̶в̶і̶к̶о̶в̶і̶. При цьому любов чоловіка в цей період необхідна таки більше ніж любов дитини. Бо втратити єдину притомну опору в обличчі мужа жодна болєє-мєнєє адекватна жінка не хоче, а робити вигляд, що дитину їй підкинули – не може. Вона також не хоче (але може) щодня мити підлоги, прокидатися кожні 2-3 години щоночі, носити на руках арущого младєнца, виймати соплі адськими гаджетами, лікувати попрілості, прибирати вдвічі більше, готувати замість того, щоб не готувати, відмивати від себе ригачки і гімно…
Вопшем, багато чого не хоче. Але знаєте шо? Хтось повинен усе це робити. А в добі все ще 24 год. І мать, знаєте, ще не завжди вміє в польоті втискати в звичайний день плюс ще одне життя. Можливо вдвох получалось би краще. Не у форматі «та відпочинь — завтра зробиш», а «замість», або разом. Але в реальності дуже багато чоловіків після народження дитини поводяться так, ніби життя вопшем особо і не змінилося. І те, які статусні вимоги перед ними ставить той самий соціум і та сама жінка – цілком виправдовує їхню вовлєчьонность в будь-шо, але здебільшого — не декрет. У мужа — мамонти розбігаються. Возможно навіть швидше. В добі, нагадую, все ще лише 24 години. Вот і всьо. Вот і всьо.
Недолюблений муж вийшов із чата. Жінка цілком можливо хотіла би на цьому етапі вийти у вікно, але уже не може собі цього дозволити. На плиті борщ і на завтра запис до педіатра. Їй нІколи. А чоловіка нада срочно догнати і не менш срочно -долюбити. Якщо встигне. А якщо не встигне – то можна замість сну, звісно. Бо вдруг шо — інтернет і якась із подружок нагадають мудру мудрість про «сама віновата», бо понятно ж, що тре було на перше місце ставити мужа, а не вотетовотвсьо.
І от усереднена мать опиняється в запльованій кашою футболці і ах*ї. Бо вона не поняла, в який момент зробила вибір, розставила пріоритети чи шо там ше. Звідки у неї взявся час крім власного мамства ше десь не справитися? Бо хотілося ж як в кіно – довго і щасливо їздити усім разом на пікніки і до моря, на Різдво одягати светри з оленями і двічі на тиждень всякі там масажі, басейни і побачення з чоловіком в кіно, де показують шо завгодно, але не Пеппу. Хотілося в декреті недосидіти, бо кар’єра сама себе не побудує. Хотілося бути ким надо в спальні, ким надо – на кухні, а не два кулька з ашану і повний возмущєнія слінг. Хотілося хотіти сексу, а не спати. І щоб замість розтяжок і нового целюліту на попі – красиве тату з цвіточками. І на столі цвіточки, чо уж.
Ідеальні сімейні відносини, як на мене, це не про те, кого правильно вибрати. Це про контекст, в якому взагалі вибирати не потрібно. Коли жінку не ділять, бо всі в одній команді і кожен робить те, що може, аби інший не закінчився раньше времені, а не рассуждає, як буде «порівну» і хто все таки більший пуп землі.
Я не знаю, що прочитають між рядків рядові тати, але я точно знаю, що жодна жінка не обрала дитину і не розлюбила чоловіка на виході з роддому. І коли вже це питання взагалі підіймається, то, якщо перепитати, можливо вона почувалася не менш покинутою і не вибраною в усіх цих парових котлетах і бепантенах. І йде вона не від чоловіка до дитини – вона зазвичай взагалі стоїть на місці (роки три), намагаючись зрозуміти, що від неї хочуть всі ці люди.
Та й таке.
АПД: я свідома, що чималий відсоток читачів чують повідомлення «чоловік не на першому місці», як «на першому місці — дитина». Але мораль в тому, що кожен на своєму місці. Ну або в тому, що на першому, зрештою, контекст та здоровий глузд. Дитина — не рівний партнер, не друг і не чоловік/дружина. Це означає наприклад, що коли 8-річний син хоче сам спати з мамою — то це все-таки місце чоловіка. А Чоловік — не дитина, не батько (мами) і не випадковий перехожий. У кожного своя роль.
Автор:
Polinas Mommy
