День вечоріє, вкриває завісою.
Ген за лісами лиш сонця шматок.
Я тобі вишию, я тобі вишию
Ніжність шовкову з мовчання-ниток.
Дотиком срібним торкається місяць
Серця кринички, висвітлює дно.
Ще до опівночі зорі-вервиці
Блиском укрили моє полотно.
Тихо вплітаю в нитки, мов намисто
Спогади-думи медово-золочені,
Мало здолать всю галактики відстань,
Щоби відмірять їх ніжність відточену.
****»*****************************»*********
Я ще й досі в своїх долонях
Пам’ятаю дотики рук.
На лапатім сніжку — лише двоє,
Над мовчанням снігів — серця стук.
Снігопад був такий неймовірний,
Що здавалось, то зорі, не сніг,
Вальсували з небес неквапливо…
І яскріли дві постаті в них.
Усміхавсь молодик повновидний.
Зорі, зорі, так зорі блищать!
Уночі, ніби, вдень срібно-видно.
Сніг і зорі…Й дві долі стоять…
Я ще й досі своїми долонями
Відчуваю твоє тепло.
Ніч, просіяна снігом і зорями,
Уплелася мов квітка в любов.
