В её карих глазах ночь теряет цвет.
В её смехе слышны переливы ноктюрна,
Только ветер знает её секрет,
И её Луна не боится Сатурна.
Тонкий девичий стан не согнёт беда,
Её руки, как крылья печальных птиц.
Вечерами блуждает в небесах звезда,
Из под темных, как ночь, скатившись ресниц.
Она видит сквозь , ей неведом страх.
Ей прощают во всех церквях грехи.
Таких жгли на бунтарских седых кострах,
И таким посвящают в веках
Автор: Лана Светлана Александрова
Ночь в серебре. В зените яркость полнолунья.
И спят деревьев голых тени без движенья.
И чернь дворов молчит. И спит моя шалунья
В далеком городе своем в свой День рожденья!
Она росла такой девчоночкой забавной!
И мама радовалась, глядя на дочурку…
Она была для мамы в жизни самой главной,
Как огонек надежды, греющий печурку.
Как быстро время пролетело! Незаметно…
Шалунья выросла, став Женщиною взрослой.
И не вплетает банты в срезанные косы.
И любит жизнь! И ждет, что та ее — ответно!
В свою Поэзию глядит, как в отраженье.
Не прячет душу между строчек, как другие…
И я, невольно, ощущаю уваженье
За мысли зрелые, мне тоже дорогие!
Автор: Юрий Тригубенко
Софії Тетрадзе присвята
грузинській дівчині, яка з друзями присвятила кліп в підтримку України, прочитавши мого вірша
Ця жінка- насолода для очей..
Ця жінка- насолода для душі..
О скільки є недоспанних ночей
Для когось. Ненаписані вірші
Хвилюють серце і чекають миті..
Щоб розказати — кращої у світі
Немає, не було, не буде…
Хоча шукав, можливо, він повсюди,
Лише вона дає на рай надію,
Чарівна дівчина з простим ім’ям — Софія…
* * *
Я зараз набираюсь сили
Тієї, що із сотню літ
Мої пра-пращури носили,
Себе рятуючи від бід….
Вже час, і все не випадково
Таланти і життєвий шлях..
Я маю в світ цей нести слово…
Й його лишати у серцях…
Навічно залишусь думками,
Через роки, через віки…
Можливо стануть молитвами,
Комусь написані рядки…
Хтось ними вилікує душу,
Хтось про кохання заспіва..
Тому писати вірші мушу,
Бо то є не мої слова…
Ми всі з’являємось у світі
Не просто так… Не задарма…
Знайди себе у розмаїті
Й скажи, ті… головні слова!
Автор: Лана Світлана Александрова
Я словом порятую світ
Поміж зорями не загублюся,
Я своя там, та річ не в тім…
Я у небо, як в себе дивлюся,
Й недостатніх шукаю рим…
Світить місяць в моє віконце,
Я розрада йому завжди….
В головах не сплять охоронці
Бо я маю дійти мети…
Відчуваю цілунок долі
Серед ночі в своє чоло.
Я несу по землі поволі
Те, що якось уже було…
Диву люди завжди готові..
І готові за ним іти..
Я несу ціний скарб у слові
І рятую ним наші світи…
Автор: Лана Світлана Александрова
