Я живу у своєму уявному світі. В якому мені постійно доводиться проходить один і той же самий тест. Однакові питання і відповіді. Один і той же фінал. Усе повторюється протягом 20 років. Це все лише для того, щоб в один прекрасний момент я дала «правильні» відповіді на життєвий іспит.
Ось і зараз. Іспит почався. Час завмерло. Раджу не шуміти. І бажано не дихати. Помилка — ціна — твоє життя. Жарт. У тебе його немає. Жарт. Чи ні?
Чи відчуваєш ти стан, коли все здається безглуздим?
Так. Постійно. Я перечіпляюся о власні мрії, розбиваючи ніс у кров. Це не жертви заради великого. Це наслідки, які не мають сенсу і значення. Порожній відблиск на незакінченій картині. Закінчений кросворд без ключового слова. Безглузда витрата часу та енергії.
Чи часто у тебе відчуття, ніби твоє життя зайшло в глухий кут?
А чи часто Ви дихаєте? Я ось постійно. В середньому людина за хвилину може зробити 16 вдихів. Я за хвилину можу 16 разів подумати про те, що все моє існування зайшло в глухий кут. Точніше в куб, з якого я навряд чи коли-небудь виберуся. Але, головне не говорити про це нікому. Люди не люблять тих, хто заздалегідь опустив руки. Тільки, чомусь ніхто не говорить коли можна їх опустити… Мені здається, що це всесвітня змова. Але, і про таке не варто тріпатися.
Ти постійно відчуваєш ненависть до себе?
До себе як до фізичної оболонки? Ні. До себе як до потоку думок і почуттів, емоцій і постійної паніки? Так. Бували часи, що я просто хотіла викинути свій мозок і нервову систему в сміття і замовити нові деталі по Інтернету. А поки вони до мене добираються, просто тиждень посидіти в тиші й в німому мовчанні. Мені шкода, що так не можна зробити в реальності. Я б постійно користувалася цією функцією.
Ти відчуваєш свої емоцій?
І так, і ні. Я постійно відчуваю роздратування. Воно залазить мені під шкіру, викликаючи тим самим нездоланний свербіж. Іноді мені хочеться стягнути з себе шкіру, аби перестати відчувати цей лоскіт. Також, я стала часто помічати, що мої руки починають тремтіти, коли я хвилююся. Це слабкість. Її потрібно видалити. Як видаляють непотрібний баг у робота. Мені варто стати без емоційної машиною. Адже так простіше? Або, Ви хочете посперечатися? Скажіть, якому роботу зараз гірше живеться? Хтось з них хоч раз переживав панічну атаку або думав видалити себе з системи? Я завжди. Вони — без вад.
/Будь я роботом, то була б найнепотрібнішим. Жарт. Невдалий. Моїм учителем був Джокер. І все, що у мене є це негативні думки. Багатьох дратує мій песимізм. Я ж ніяк не реагую на їх позитив. Чому і вони не можуть не звертати уваги на мої думки?/
Чи відчуваєш ти себе дурною?
Я відчуваю, що я сильно «отупіла». І це не наслідки карантину. Я і до цього була дурною. Хоч до цього думки зграями літали у черепній коробці. Але, зараз все різко зникло. Багато, що в моєму житті зникає. Чекаю, коли й життя зникне. Мама каже, що не скоро. Я просто мовчу. Що я можу сказати? Але, повернімося до моєї тупості. Вона є, і це факт. Я не намагаюся бути розумною, всезнаючою дівчинкою. Я не в школі. Мене за це не похвалять.
Так, що так, я пробиваю не одне дно своєю тупістю.
Чи бувають періоди збудженої поведінки?
Іноді, я не можу всидіти на місці. Мені хочеться співати й танцювати. Веселиться, слухаючи сумні пісні. Поводитися, як маленька дитина. Ніяких зобов’язань і дорослого життя. Я не знаю, що таке відповідальність. Я не відповідаю за свої дії. Я дурний кролик, який грається на залитій сонцем галявині. Мама терпить.
Чи сняться тобі кошмари?
Так, часто. Я бачу тих, хто може померти. Або тих, хто вбиває. Я завжди в зоні ризику. Але ніколи справа не доходить до кінця. Я прокидаюся. У паніці й жаху розглядаю кімнату. Ніби зможу побачити власних демонів. Казала ж, що я дурна.
Але, найжахливіше, це прокидатися і бачити кошмари наяву. І зараз я не про людей навколо мене. Сонні паралічі не часті гості. Але, їх навряд чи можна забути. Задушливі, хитрі, невагомі та невидимі. Вони проходять тихо. Зі скрипом сідають на ліжко і дивляться на твоє залите панікою обличчя. Вони сміються з твоєї безпорадності. Маніяки на одинці зі своєю жертвою. Чи зможеш ти вижити?
Кінець іспиту.
Чергова перездача.
Напевно, у виборі між дією і смертю, я б не наважилася ступити й кроку.
«Це відбувається тільки зі мною або це світ божеволіє?»
Поліна Грім
