Первое место в конкурсе «История любви» по количеству лайков заняли стихотворения криворожского автора Янас. Криворожанин, Александр Кравченко, который пишет и публикует свои стихотворения под псевдонимом -ЯНАС, прислал на конкурс свои стихотворения о любви и аудитория читателей выбрала его. Сегодня мы знакомим вас с его конкурсными работами и ждем от вас, дорогие читатели-ваших комментариев.
Текст -оригинальный.
НОСТАЛЬГІЯ
Очі…
Найкращі коханої очі дівочі,
Як до зірок я губами до них доторкнувсь…
Ночі…
Безсоння і птах дивовижний пророчив
Вічне кохання, та в Рай я вже той не вернусь.
*
Дотик
Долоней,ти близько від мене навпроти-
Я відчуваю фейерію всіх почуттів.
Крила
Любові відносять неначе вітрила.
Знову ті згадую ночі і дні в небутті.
*
Як сон
Садами пронісся Весни фаетон.
В луках духмяних Любов нам плекала надію
В те, що
Кохання — це Вічності спалахи вогнища,
Крок у безсмертя, у світі найкращої мрії!
КРАСУНЯ
( ж а р т )
* * *
Ти аж «до стелі ноги стелеш»,
Твої сідниці — стиглі сливи.
На зельц ти серце перемелеш,
Та манять очі — дві оливи.
*
Твої обійми наче манна,
А поцілунок — божий дар.
Але, насправді, справа марна
Пізнати серця твого жар.
*
Якщо сказати одним словом,
Що відбувається зі мною —
То це «без тями» і готовий
Я навіть стати і слугою.
*
І марево якесь в думках,
І навкруги одні видіння.
Чи вдаривсь десь я об косяк?
Чи беладони з’їв насіння?
*
Та ні — любов то. Я приплив —
Це не якийсь там клопіт зайвий.
Не допоміг «болиголів» —
Здається досить кепські справи.
*
Коротше кажучи — без бою
Я мабуть здамся. Руки вгору!
Бо краще — друзями з тобою
І вершником із головою.
ОЧІ КОХАНОЇ
Кохана! Так люблю я очі
Твої бездонні та мрійні!
Завжди тону в них — вдень і вночі.
І марно вже мене знайти.
*
Вони бувають такі різні,
Як в дзеркалах в них настрій дня.
А часом — надто вже капризні,
Стаєш тоді, як немовля,
*
Яку за щось не похвалили
Або цукерку не дали —
Мене так очі ті смішили
Зворушливі твої такі.
*
Аж раптом очі, як кресала,
У гніві іскри висікають.
Стає тоді всім місця мало,
Кудись наразі всі тікають.
*
Тоді мені все зрозуміло —
Хто на мітлі отій літає!
Та буря вщухла, отгриміло.
І все поволі оживає.
*
Стаєш тоді така рідненька
І випромінюєш очима
Любов таку, як наче ненька.
Мені щось шепчеш, моя мила.
*
А я тоді невпинно тану,
Як сніговик в теплі весни.
Струмочком я поволі стану
І ним ввійду в твої я сни.
*
Люблю, коли відпочиваєш
І в сні так мило мружиш очі.
На небі сьомому літаєш —
За віями думки жіночі.
*
А то буваєш загадкова —
Я бачу кратери в очах,
На Місяці що винятково:
Застиглі рани у боях.
*
І невідомий, темний Місяць
Приховує там десь в собі
Всі незбагненні таємниці,
Що в реверсній тій стороні.
*
Бувають очі недосяжні,
Як зіроньки в нічному небі,
Та й з да’лечі вони звитяжно
Шлють світло та привіти теплі.
*
І очі ці люблю я всякі,
Лише одне я не терплю —
Як негаразди там всілякі
Сльозами зрошують щоку…
ЯНАС
