О. Блок.
***
Прокинусь в ранковий серпанок.
Вже сонце яскраво сія,
Чи ти це до мене на ганок
Виходиш, кохана моя?
Ворота навстіж геть відкриті.
І вітер дмуха у вікно!
А співу чарівної миті
Не було занадто давно!
Разом все; серпанковий ранок.
І вітер, і сонце сія,
І з ними виходить на ганок
Жадана подруга моя.
3 жовтня 1901 року
***
В захід сонця стрічались з тобою.
Ти затоку веслом розсіка.
Сукню білу любив я до болю.
Помарніла натомість мета.
Мовчазні ж бо побачення дивні.
Поперед – на пісчаній косі
Сосни – свічі в заграві вечірній.
Мріяв хтось про величність краси.
Спопеління, наближень, згорання
Не сприймає мовчазна блакить…
Ми в вечірнім стрічались тумані,
Де ряска в очереті бренить.
Ні нудьги, ні любові, ні кривди;
Зблідло все, одійшло , відійшло.
Білий стан,тихий спів панахиди
І твоє золотеє весло.
13травня 1902 поку.
