Він ніколи не обговорював ЦЕ з іншими. Але спогадами Віктор часто поринав у той переддень, коли його життя розділилось на ДО та ПІСЛЯ.
Це був такий собі звичайний день з буденними турботами, які зовсім не збереглися у його пам’яті. Лише гостре відчуття, що ось-ось має статися щось жахливе. Йому вісім. Він майже дорослий хлопчик. Тому негоже дошкуляти своїми передчуттями батькам, які останнім часом надто переймаються своїми проблемами і похапцем іноді питають:» Чи все у нього гаразд?» З цими невеселими думками і заснув Віктор, бо завтра знову треба до школи.
А назавтра, коли він повернувся зі школи, вдома вже було все НЕ ТАК. Його зустрів батько з помертвілим обличчям. В дальній кімнаті хтось намагався стримати голосіння. Хлопчик прожогом кинувся в кімнату до матері, але там її НЕ БУЛО. Він навіть боявся спитати, що сталося у батька, який вештався по квартирі, як привид. Жахливі здогадки охопили Віктора. І страшна чорна думка, що він більше ніколи не побачить свою матусю живою, скувала все його єство…
Похорон відбувся без нього. Мабуть дорослі вирішили, що так для хлопчика буде найліпше. Всі поїхали на кладовище, а він залишився із сусідкою. Якесь нове невідоме тяжке відчуття зароджувалось в його маленькому серці. Воно каменем стискувало його груди, і хотілось плакати. Плакати, пригорнувшись до батька, щоб той гладив малого по голівці і казав втішні слова. Здавалося, що цей день ніколи не скінчиться. З кожною годиною чекання на батька, Віктор відчував, як його тіло все більш ціпеніє, і камінь, який стискає сердце, немов лещатами, перетворюється на кригу…
І ось тепер, двадцять років потому, він сидить у зручному кріслі навпроти психотерапевта і намагається пригадати, чому він так і не сказав тоді нікому про свої передчуття ні ДО, ні ПІСЛЯ того страшного самогубства матері? ЧОМУ він вирішив, що вся ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ за життя його рідних лежить тепер НА НЬОМУ?
І кожний раз, коли він уявляє якісь негаразди, які можуть статися з батьком, бабусею, його тіло ціпеніє, як в той день похорону, а в грудях відчуває звичний холод від тієї криги, яка так і не розтанула з роками. А щоб з ними нічого не трапилось, треба якомога ретельніше пильнувати за безпекою вдома. Чи закрив він вхідний замок? Чи виключив він газ? А раптом забув? Треба перевірити. Вкотре вже за день…І знову цей жах в голові сковує все тіло. Лишень би нічого не забути! Тільки би встигнути…
#обсесивнокомпульсивнийрозлад
