Мої уроки української війни. Якуб Яйцай – колишній офіцер.

У серпні 2022 року я став стрільцем піхотного батальйону Збройних Сил України (ЗСУ). Загалом протягом наступного року я провів десять місяців у складі підрозділу на передовій у Харківській, Донецькій та Луганській областях. До приходу в ЗСУ я був кандидатом наук з політології, а до цього офіцер збройних сил Словацької Республіки.

Мій час в окопах дав мені певне уявлення про війну, яке, я сподіваюся, може бути корисним читачам, які хочуть краще зрозуміти найважливіший збройний конфлікт нашого життя. Вони також можуть бути цікаві тим, хто хоче допомогти військовим НАТО краще підготуватися до майбутніх конфліктів.

Натхненням для цієї статті стала низка розмов і семінарів, які я провів з військовими професіоналами з країн НАТО після мого повернення з України. Він зосереджений на трьох сферах, про які мене неодноразово запитували під час цих розмов. Звичайно, він заснований на моїх особистих спостереженнях за обмеженим сегментом у величезній війні. Проте, виходячи з того, що я читав і чув від інших, я не включив нічого, що, у мене є підстави вважати, не відповідає дійсності щодо всього конфлікту. Хоча моя критика ЗСУ часом може здатися різкою, все, що я говорю, походить з місця любові. Я дуже вдячний, що мав можливість служити в ЗСУ. Я лише захоплююсь чистотою мужності українських солдатів, яка є основним фактором, який завадив російському вторгненню досягти своїх цілей. Я також не буду претендувати на роль нейтрального спостерігача української війни. Відверто кажучи, мені огидно, що авторитарна держава може вторгнутися в демократичну в Європі двадцять першого століття.

Тактика піхоти

ЗМІ, а також низка моїх колишніх колег по НАТО, які навчають українських військових, розповідали мені, що українська піхота, яка навчається в НАТО, часто скаржиться, що навчання, яке вони отримують, не відповідає українському полю бою. Тактика НАТО робить наголос на русі, тоді як війна в Україні переросла в застійний конфлікт, який характеризується окопами та нерухомими лініями фронту. В Україні майже не використовуються такі основні тактики малих підрозділів НАТО, як патрулювання, проникнення, засідки та рейди.

За кількома винятками (як-от широко розрекламована битва під Бахмутом), більша частина конфлікту вздовж 1000-кілометрової лінії фронту відбувається в сільській місцевості, тому ближній бій і тактика військових дій у міській місцевості також вважаються бути марними. На більшості ділянок цього сільського фронту піхоті важко навіть наблизитися до ворожих позицій. Протягом двох років переважно статичного конфлікту ці позиції були створені саме для того, щоб цього не сталося. Окопи та доти з перекриваючими полями вогню, підкріпленими мінними полями, ускладнюють дії піхоти. При зіткненні піхоти з противником найпоширенішим видом тактичного маневру є штурм окопів.

Усе це правда, із застереженнями. Незважаючи на досвід двох років війни, тактичні навички переважної більшості українських сил, які я спостерігав, є низькими. Більшість солдатів відправляють на передову, практично не навчаючись тактиці піхоти. Це призводить до абсурдних і небезпечних ситуацій, як те, що регулярно траплялося в моїй роті, коли нас відправляли на регулярні ротації на передову. Ми їхали до пункту висадки з техніки, іноді до тридцяти солдатів, на БТРі чи МТ-ЛБ. На місці висадки ми всі стояли до десяти хвилин, повільно розвантажуючи обладнання та припаси. Несучи важкі вантажі, солдати повільно просувалися до своїх позицій випадковими групами по одному, двом і більше, часто використовуючи біле світло, щоб переміщатися по підступних лісах. Усе це сталося в межах чутності найближчої російської позиції менш ніж за 500 метрів.

У подібній ситуації будь-яке тактичне навчання – незалежно від того, актуальне чи ні – було б покращенням. Принаймні, це допомогло б солдатам розвинути тактичне мислення та зменшити ризики, пов’язані зі скупченням солдатів, а також з тим, що окремі солдати можуть загубитися або отримати поранення. Що стосується тактики, яка особливо корисна на українському фронті, то класичні натовські бойові вправи, наприклад, вибивання дзотів, досі залишаються актуальними, але навчати їх неможливо без хоча б певного знайомства з основами тактичного пересування.

Хоча більшість бойових дій відбувається в сільській місцевості, ближній бій може застосовуватися поза його початковим контекстом, саме під час штурму російських окопів і укріплень. Багато російських окопів стали дуже складними, з довгими мережами ходів, часто критими, і бункерами, що складаються з кількох кімнат. Іншими словами, російські окопи тепер нагадують внутрішнє оздоблення будівель, і успішний їх штурм вже не є простою муштрою.

Дрони

Війна безпілотників під час війни в Україні привернула багато уваги, і навіть випадкові спостерігачі прийшли до висновку, що безпілотники матимуть вирішальне значення в будь-якому майбутньому конфлікті. Кілька місяців я працював оператором безпілотника у своєму взводі, завдяки чому я отримав певні знання про цей специфічний тип операцій.

Перш за все, щоб виграти будь-які майбутні війни, будуть потрібні дрони. Але для забезпечення простого виживання на полі бою, не кажучи про перемогу, можливості боротьби з безпілотниками будуть мати вирішальне значення. Будь-яке переміщення військ вже зараз вкрай ускладнене на заселеній безпілотниками лінії фронту в Україні. Війська постійно піддаються атакам озброєних безпілотників, які точніші, хоча зазвичай менш потужні, ніж артилерія. Будь-які неприховані війська будуть швидко виявлені та націлені. Отже, будь-який розвиток можливостей безпілотників має супроводжуватися принаймні таким же розвитком можливостей боротьби з безпілотниками.

Позитивним моментом є те, що для захисників, незважаючи на широко рекламоване використання дешевих комерційних дронів, сховатися від цього типу дронів не надто складно. Удень, на реалістичних дистанціях спостереження, такі дрони зазвичай бачать солдатів, лише якщо ті рухаються. Не дивлячись на тисячі відео з дронів на youtube, знятих під час війни в Україні, дрони рідко можуть опускатися нижче 100 м і зазвичай не можуть затримуватися безпосередньо над своїми цілями. Це вимагає спостереження з певної дистанції та під гострим кутом. У таких ситуаціях простий, але ефективний захист від спостереження безпілотників — припинити рух і лягти. Використовувати будь-який спосіб укриття, навіть притулитися до дерева, ще краще. Є, звичайно, професійні безпілотники високого класу, які мають, імовірно, кращі можливості спостереження, але вони поки що є рідкістю в Україні, і лише досвідчені, багаті військові зможуть розгорнути їх у великій кількості найближчим часом. .

Під час мого перебування в Україні мій батальйон вирішив, що безпілотники потрібно розгортати якомога ближче до лінії фронту, у передових взводах. Ось чому кілька членів кожного взводу, включаючи мене, були відібрані для підготовки операторів безпілотників. Очевидно, однією з причин цього було надання піхотним взводам гнучкості у використанні безпілотників. Якщо ми бачили щось підозріле перед нашою позицією, ми могли негайно розгорнути безпілотник для дослідження загрози, не запитуючи підтримку чи пояснюючи по радіо, що шукають оператори безпілотників.

Проте була ще одна причина, чому було вигідно розміщувати операторів дронів якомога ближче до фронтової лінії. У нашому секторі фронту радіосигнали у повітрі над позиціями російських військ постійно та ефективно перешкоджали російськими системами електронної боротьби. Польоти дронів над позиціями російських військ були складними через ненадійне з’єднання між дроном та пультом керування. Тому було вигідно розмістити оператора дрона якомога ближче до дрона, що призводило до сильнішого сигналу, що з’єднував дрон з оператором. Іншими словами, розміщення оператора дрона на фронтовій лінії мало дозволити нам літати далі до позицій російських військ та забезпечити краще розуміння ситуації. Загалом, у майбутніх конфліктах, здається, в аналогічних умовах інтенсивного перешкоджання оператори дронів доведеться рухатися ближче до фронтової лінії. Це може стосуватися не лише операторів малих тактичних дронів, але й більших, більш складних систем.

У кінці мого періоду роботи оператором дрона в Україні я зрозумів, що дрони повинні розглядатися як одноразові ресурси. Наша компанія втрачала дрон, за дуже приблизною оцінкою, приблизно раз на місяць. Проте, ставлення до дронів як до одноразових ресурсів потребує значних змін у менталітеті військ НАТО. У моє часи в Збройних силах Словаччини дрони розглядалися як високочутливі та спеціалізовані активи, навіть відносно недорогі комерційні. Тільки вибрані особи могли ними керувати, їх ніколи не було достатньо, завжди був складний бюрократичний процес для їх розгортання, а головною проблемою в будь-яких операціях з дронами було повернення дрона цілим. З таким менталітетом українська військова сила давно була б у складній ситуації.

TLPs, MDMP, CONOPS, плани навантаження, плани евакуації поранених, PowerPoint, білі дошки, брифінги… все це необхідно.

Під час особливо неприємного дня під час битви під Лиманом восени 2022 року приблизно двадцять з п’ятдесяти членів моєї роти були вбиті або поранені протягом восьми годин (я був одним з них). Перша група поранених була негайно евакуйована легкоброньованим автомобілем, що належав роті. Ті, хто отримали поранення після першої евакуації, не мали такого щастя. Не було доступного транспорту для проведення евакуації. У мого колеги були поранення від осколків на внутрішньому стегновому м’язі, і ми боялися, що він кровоточить всередину від своєї пахвинної артерії в порожнину між м’язами стегна. Йому довелося чекати дві години на евакуацію. На щастя, його кровотеча не була такою серйозною, як ми боялися, і він повністю одужав. Якби його пахвинна артерія дійсно була поранена, він був би мертвим ще до того, як його вивели з поля бою. Інші померли у той день, проте у тих випадках швидша евакуація їх не врятувала б.

Як це можливо, що автомобілі роти, які ще кілька хвилин тому були доступні для евакуації, раптово зникли, і ми залишились без допомоги на полі з важко пораненим військовим та новими пораненими кожні кілька хвилин?

Виявляється, все це була проблема планування. Перед операцією рота просто не підготувала план евакуації поранених (CASEVAC), в якому детально було б вказано, яке транспортне засоби має бути призначене для евакуації поранених. Тому після першої евакуації наш легкоброньований автомобіль просто відправився виконувати інші завдання, і довелося знаходити інший транспортний засіб.

У мене теж іноді траплялися вражаючи ситуації. Одного ранку мені треба було вирушити на БТР з нашої бази до позиції, звідки я мав підняти дрон. Командир відділу дронів роти запевнив мене, що водій завантажить дрон у БТР і буде чекати мене поза будівлею, де я проживав. Коли я вийшов з будівлі у вказаний час, я побачив, як БТР від’їжджає удалину. Водій (який був сержантом роти) просто забув про мене. Я знав маршрут, який він мав проїхати, тому після інтенсивного бігу кілька хвилин пізніше я зміг зустріти його на перехресті. Сідаючи в БТР, я швидко зрозумів, що він також забув завантажити дрон. Він вирушив на свої щоденні справи, зовсім не знаючи, що мав мене забрати.

На той момент я не міг не згадати з ностальгією велику білу дошку за коридором біля кабінету мого командира роти у моєму колишньому підрозділі в Словаччині. На тій дошці детально було зазначено, що робить кожен з транспортних засобів роти у будь-який день, хто його водить, хто в ньому їде, і що він має перевозити. Звісно, солдати, і, секретно, напевно, кілька офіцерів, ненавиділи цю білу дошку, а також всі безкінечні наради, презентації PowerPoint, плани навантаження, плани евакуації поранених, концепції операцій та вправи з планування місій на основі процедур ведення військ та військового прийняття рішень, які, здавалося, забирали так багато часу. Ми ж, нарешті, не були ідіотами. Як важко може бути відстежити кілька транспортних засобів, кілька ящиків боєприпасів чи кількох солдат?

Враховуючи події, описані вище, мій час в Україні дав мені нове розуміння всіх цих часових втратних бюрократичних завдань, головна мета яких може бути узагальнена як запобігання недолікам. На жаль, ЗСУ, здається, не поділяє мого ентузіазму до планування, іноді це дійсно шкодить її солдатам та операціям. У більшості випадків солдати мали лише дуже нечітке уявлення про загальну ситуацію навколо них або навіть про своє завдання.

Планування зазвичай обмежувалося грубими діаграмами та таблицями, нарисованими командиром взводу ручкою шариковою на аркуші з блокноту. Хоча процеси планування, розроблені військами НАТО, іноді можуть займати трохи часу, вони не складні. Навпаки. Вони спеціально розроблені для надання солдатам та офіцерам, деякі з яких можуть не бути найвдалішими, простий, систематичний, рутинний спосіб уникнути уникненних проблем. Ви можете вивчити складний план евакуації поранених за п’ятнадцять хвилин, але в Україні це майже коштувало життя солдата, щоб командування ротою почало думати про це.