Поняття «сторона у спорі» не завжди є тотожним за змістом поняттю «сторона у процесі» – Верховний Суд
10:35, 18 лютого 2025
Верховний Суд передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки вважав необхідним відступити від висновку щодо застосування положень Цивільного процесуального кодексу.
Верховний Суд передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду справу, оскільки вважав необхідним відступити від висновку щодо застосування положень Цивільного процесуального кодексу. Про це повідомили в Північно-західному апеляційному господарському суді.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду передав справу № 907/825/22 на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки вважав необхідним відступити від висновку щодо застосування положень пункту 8 частини першої статті 411 Цивільного процесуального кодексу України, викладеного у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, про те, що скасування судових рішень на підставі пункту 8 частини першої статті 411 ЦПК України, який передбачає скасування рішення, ухваленого про права, інтереси та (або) обов`язки осіб, які не були залучені до участі у справі, можливе за скаргою саме особи, яка не брала участі у справі, але суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси. В аналогічній редакції щодо підстав скасування судових рішень і передачі справи на новий розгляд викладено пункт 8 частини першої статті 310 ГПК України.
З урахуванням доводів касаційної скарги у цій справі суду касаційної інстанції належало почергово вирішити питання щодо:
— складу сторін і визначення належного відповідача у справі за позовом про визнання укладеним договору купівлі-продажу земельної ділянки комунальної власності;
— наявності підстав для застосування у цій справі пункту 8 частини першої статті 310 ГПК України.
Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що належним відповідачем у справі за позовом про визнання укладеним договору купівлі-продажу земельної ділянки комунальної власності є територіальна громада в особі відповідного органу місцевого самоврядування. Відтак за результатами касаційного перегляду справи Велика Палата Верховного Суду скасувала рішення судів попередніх інстанцій та ухвалила власне рішення по суті спору — про відмову в задоволенні позову Товариства до Департаменту з мотивів його заявлення до неналежного відповідача.
Відповідно до пунктів «а», «б» частини першої статті 12 ЗК України розпорядження землями комунальної власності, територіальних громад та передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб належить саме до повноважень сільських, селищних, міських рад, а не їх виконавчих органів.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що поняття «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у процесі»: сторонами в процесі є такі її учасники, як позивач і відповідач, тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута чи має бути звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача.
Слід наголосити на тому, що виконавчим органам місцевого самоврядування, яким власне є Департамент у цій справі, відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» може бути делеговано здійснення виконавчих функцій і повноважень місцевого самоврядування. Водночас, як зазначалось вище, законодавством не передбачено можливості делегування виконавчим органам відповідних рад повноважень з реалізації правомочностей щодо володіння, користування і розпорядження об`єктами комунальної власності, володільцями яких є лише ради як органи місцевого самоврядування, які уособлюють у майнових правовідносинах відповідні територіальні громади.
У випадку заявлення такого позову покупцем до продавця за змістом статей 317, 655, 658 ЦК України належним відповідачем за загальним правилом є власник товару (майна), що підлягає відчуженню за договором, тобто особа, наділена правом володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Згідно з пунктом «б» частини першої статті 80 ЗК України суб`єктом права власності на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.
Отже, стороною договору купівлі-продажу земельної ділянки комунальної власності, який укладається в порядку статей 127, 128 ЗК України є територіальна громада в особі відповідного органу місцевого самоврядування.
За наведеного можна зробити висновок, що належним відповідачем у справі за позовом покупця про визнання укладеним договору купівлі-продажу земельної ділянки комунальної власності є територіальна громада в особі органу місцевого самоврядування, що згідно із законом здійснює від імені територіальної громади правомочності власника цієї земельної ділянки.
Не змінює складу сторін у такому спорі рішення органу місцевого самоврядування про уповноваження виконавчого органу на укладання (оформлення, підписання) договору, адже в силу цього уповноваження представник не набуває правомочностей власника земельної ділянки.
У цьому випадку Департамент, який уповноважено укласти договір купівлі-продажу земельної ділянки, є лише представником, що діє від імені міської ради, а не стороною договору купівлі-продажу, відповідно він не сторона матеріально-правових відносин, з яких виник спір.
Навіть якщо в такому випадку йдеться про будь-яке представництво на будь-якій підставі (договір, закон, акт органу юридичної особи, інша законна підстава — частина третя статті 237 ЦК України), то стороною договору купівлі-продажу все одно залишається власник земельної ділянки. До того ж згідно зі статтею 239 ЦК України правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє.
Отже, системний аналіз положень статей 317, 655, 658 ЦК України у взаємозв`язку зі статями 12, 80 ЗК України, а також статей 45, 56 ГПК України свідчить про те, що належним відповідачем у справі за позовом покупця про визнання укладеним договору купівлі-продажу земельної ділянки комунальної власності в порядку статей 127, 128 ЗК України є орган місцевого самоврядування, що здійснює від імені територіальної громади правомочності власника цієї земельної ділянки відповідно до закону, в тому числі навіть у випадку прийняття ним рішення про уповноваження виконавчого органу на укладання договору, адже в силу такого уповноваження виконавчий орган не набуває правомочностей власника такої земельної ділянки.
Велика Палата Верховного Суду
