— Невже це відбувається зі мною? Хіба я на таке заслуговую? — вкотре і вкотре сумнівалась Оксана.
Але ці останні дні їй не примарились. І метелики у животі постійно нагадували, що в її житті нарешті з’явився ВІН, такий жаданий і омріяний. Вона ще пам’ятає його ніжний доторк до її руки, перший несміливий поцілунок. А вчора Андрій насмілився поцілувати її по-дорослому і з захватом розповідав, як вони будуть разом зустрічати Новий Рік.
— Невже це можливо? — не насмілювалась дівчина повірити в своє щастя.
Скільки себе пам’ятала — завжди доводилось бути всім за няньку. Коли була малою, мати після чергової сварки з татом просила:
— Доню, ходи до мене, обійми свою матусю. Хоч ти пожалій мене нещасну.
І мала Оксанка жаліла її з усих своїх дитячих сил. Намагалась хоч якось покращити настрій рідненької. Але не згадує, щоб було навпаки. Щоб мама бува підійшла до неї просто так, пригорнула в свої ніжні обійми, поцілувала, приголубила. Від татка такого годі й було сподіватися. Він вічно сварив доньку і сердився, що вона все робить не так, як хотілось йому.
Юна Оксана вже пару раз мала серйозні стосунки. Останні протримались майже півтора року. Начебто спочатку відносини її влаштовували. А згодом виявлялось, що хлопці висмоктують з неї всі її сили. Обидва юнаки постійно потрапляли у якись халепи, а дівчина, як і в дитинстві, при першій ліпшій нагоді намагалась стати корисною, миттю бігла на допомогу коханим. Була для них швидкою допомогою, порадницею і розрадницею, чарівною паличкою — рятівницею. Вони так її і називали, не змовляючись: » РЯТІВНИЦЯ!» Оксані це лестило до певного часу. Та, коли проблеми з’являлись у неї, годі було й чекати допомоги від хлопців.
І ось на її життєвому шляху зустрівся Андрій! Той, про якого вона так давно і сильно мріяла. Спокійний і надійний. Він одразу перебрав на себе всі дрібні обов’язки. І це було водночас ТАК вражаюче і приємно! Оксана не звикла, що хтось інший може так піклуватись про неї. Від такої турботи їй було навіть ніяково.
— Я на це не заслуговую! Я не варта такого ставлення, — чомусь докоряла собі Оксана, начебто вона щось вкрала у життя…
— Але ж це мій ШАНС! Шанс змінити свій звичний сценарій.
Годі всіх ЖАЛІТИ! Що я отримала натомість, крім зневаги і розпачу? Мені не повинно бути соромно, що я тепер ЩАСЛИВА! Я ДОЗВОЛЯЮ СОБІ БУТИ ЩАСЛИВОЮ!
Друзі! А ви ще рятуєте оточуючих від них самих
