Подарована мрія. Тетяна Кравчук

Похмуре і незатишне небо… зовсім не весняне, яке кличе літати, а таке, що тисни, тисне на тебе, придавлює до землі важелезними чорними хмарами…
Дрібний і нудний дощик… також не весняний, освіжаючий, а бридколистопадовий, що сипле в очі, навіть не питаючи твого дозволу…
Холодний і пронизливий вітер.. знову ж таки – не весняний, легенький вітерець, а вітрюган, який безсоромно лізе під плащик і холодить тобі навіть душу…

 

101021721_2696371457308519_5079674339423420416_n

А за п’ять днів літо…
Пам’ятаєте, як в березні нас заспокоювали, що, коли прийде літо, прийде тепло, вірус щезне і про нього залишаться тільки згадки.. Але він нікуди не поспішає, хоча нам і казали…
Нам про це казали чи … ми про це мріяли?

Мрії…
Іноді замислююсь над тим, як вони приходять… мрії? Свої мрії!

От побачиш на комусь гарну сукню, яскраву каблучку, модну зачіску – і вже мрієш, що в тебе є все таке саме гарне, яскраве і модне! І ти намагаєшся будь-якими способами, за будь-які кошти це отримати… Однак згодом розумієш, що тобі ото усе не пасує…
Це була мрія? Це була твоя мрія? Чи це просто бажання, яке було чиїмось, а потім «вкрадене» тобою. Тоді це — вкрадена мрія?

Або почуєш, що хтось має власний міжнародний бізнес, величезний будинок на березі океану, найновіший автомобіль – і вже мрієш, як сам володієш усім цим. І ти починаєш багато працювати, обмежувати себе в усьому.. А опісля усвідомлюєш, що просто так нічого не дається, ця мрія висмоктує з тебе енергію чи ти вигоряєш емоційно…
Так, це була мрія! Це була твоя мрія! Але ж як важко тобі далася ця зароблена мрія…

Втім буває і так, що живеш ти звичайним життям, життєві турботи та раціоналізм зосереджують тебе на повсякденності і тебе це повністю влаштовує… Тільки одно дня ти «заходиш не в ті двері» і відкриваєш для себе інший, небачений світ, інші реалії, інші обрії..
Далі тебе змушують повірити в те, що ти можеш бути не тільки частиною нової реальності – ти можеш стати її творцем. Ти можеш стати автором своєї реальності, своєї книжки!….

Вперше почувши це майже рік тому від Наталя Фенько, відреагувала досить спокійно, адже до мене це не мало ніякого відношення! Де я і де книжка, моя книжка!!! Письменницю знайшли…
Проте пані Наталя дуже наполегливо говорила про це знову і знову.. І так само – знову і знову – на свій рахунок я це не сприймала…

Аж ось у суботу, на тренінгу Бізнес-школи «WAKE UP», вона промовила: «У ваших головах є безліч різних історій, а в підсвідомості – вже давно написана книжка з них! Треба лишень дати можливість цій книжці вийти назовні!»…
І стільки впевненості було в її словах, стільки беззаперечної віри в кожного, що я… їй повірила! Повірила в мрію про власну книжку!

А може даремно? Зрештою, ця мрія може ніколи не втілитися, бо в самій суті мрії закладено поняття нездійсненності, неможливості…

Чи таки відшукати під купою життєвого скептицизму свого мрійника і почуватися щасливою з подарованою мрією?!

 

Татьяна Кравчук