Народжувався осінній ранок. Місто спало. Але вже не дуже міцно. Вдень воно дивиться на світ безліччю очей, але зараз ці очі ще дрімали. Хоча деякі поодинокі його віконні очі вже були освітлені.
Вона дивилася на сонне місто з темного вікна. Темряву краще вивчати з темряви, щоб на рівних. За вікном була красива осінь – вже встигла причепуритися. Навіть на сірому ранковому фоні осінні фарби не виглядали нудними й однаковими. Тільки восени дворики виглядають такими затишними: вони укриті м’якими різнокольоровими килимами з листя, яке при появі вітру-диригента оживає, злітаючи, і кружляє в плавних рухах чи то осіннього вальсу, чи то джазу.
Вона впустила крізь кватирку ранкові звуки. Живі, справжні. Усе штучне, технічне ще мовчало. Каркнула ворона, випустивши горіх з дзьоба, вдалині перегукувалися собаки, схоже, що не злісно, дружньо: ще не зима, ще голод не зробив їх суперниками. Горобці та голуби – пташине населення міста – вели свої бесіди в пошуках смачного сніданку.
Щось стукнулося об землю. Під вікном ріс каштан, видно, з нього зірвався дозрілий плід. Забула, для кого вони дозрівають. З її знань – тільки для дитячих виробів. Це означає, що пора йти на полювання за каштанами. Робити запаси, як осінні білки запасаються горіхами.
Ось майже рік, як вона повернулася в дитинство, раділа кожному дню і кожному його подарунку: каштанам, різноколірним листочкам, мильним бульбашкам, веселці. Все безкоштовно, головне, не пройти повз.
Як далеко вона, та – минула, торішня вона, відійшла від простих та безцінних радощів, які не мають вартості. Вона їх не помічала. В поле зору потрапляло тільки те, що мало високу ціну, особливо, якщо це додавало статусності.
Як довго вона не бачила ранку, живого, справжнього! Вона спала разом із міською більшістю. А потім, прокидаючись, вмикала швидкість, і місто затягувало її у вир людей, машин, переговорів, ділових бесід, стратегій і розрахунків, покупок і продажів. Вона жила у світі статусних понять і штучних веселощів, де правлять гроші, де все має свою ціну.
Тепер життя зробило велику петлю і подарувало їй нову зустріч із дитинством – дитинством її сина.
З кімнати долинало солодке сопіння. Син спав, йому снився добрий чарівний світ. Такий же добрий чарівний світ уже чекає на його пробудження. І подарують його мамині руки, які зараз дбайливо перемішують кашу, щоб жодної грудочки, жодної сльозинки, жодної нерадісної хвилинки.
Ранок швидко дорослішав. Місто оживало, його шум заглушив голоси природи. Але вона встигла. Встигла почути усі ці голоси крізь тишу сплячого міста. Десь там зараз лежить новенький каштан. Ще вологий, прохолодний. Багато різних осінніх подарунків чекає на того, хто не розучився їм радіти. А може, тільки вчиться цьому, наново, зате вже точно на все життя!
